Привид Михайличенка

Динамо знову програло в Донецьку. Що це значить і коли це зміниться? Давайте поговоримо. Привид Михайличенка

Говорити про матч, який дивились усі - немає ніякого сенсу. Всі все прекрасно побачили. За адекватного суддіства (ця тема зазвичай регулярно педалюється як одними, так і іншими учасниками Класичного, тому ми спеціально винесли її наперед) Динамо програло Шахтарю за грою, за результатом, за логікою - і за тренером. І та хороша міна за поганої гри, яку намагається робити Юрій Сьомін, заявляючи про два "безглузді" голи, вона тільки підкреслює невеселе становище як Динамо в цілому, так і ЮрПалича конкретно.

Після скандального матчу імені Вакса багато говорилось, що от якби не судді, то Динамо б продемонструвало свою справжню гру. Продемонструвало. Підтвердивши той очевидний факт початку сезону-2012/13, що найбільшою проблемою нинішнього Динамо є командна гра, взаємодія гравців і ліній. Себто та ділянка роботи, відповідальність за яку лежить на головному тренеру. Не будемо порівнювати силу та індивідуальні якості гравців Шахтаря і Динамо, нас цікавить не це - але очевидно, що підбір гравців в київській команді дуже і дуже серйозний. Літні придбання "Динамо" в переважній більшості підсилили. І де це підсилення? На полі. Наприклад, Мігель Велозу. Там, де все залежить від нього самого - наприклад, якість передач, - португалець виглядає відмінно. Як тільки починається командна гра, загальне сіре тло з'їдає і його.

Не говоримо про Мілевського - але є молоді Гармаш і Ярмоленко, перший з яких розкрився на Євро-2012, другий ще до нього був чи не найяскравішою українською зіркою сучасності. Де вони в нинішньому Динамо? Десь. Коли виходить - грають, коли не виходить - не грають. Все, що вдається створити і їм, і іншим - все це будується на індивідуальних якостях. Не мені першому спало на думку, що Динамо в багатьох матчах цього сезону догравало матчі не за схемами Сьоміна, а на власний розсуд. Можливо, саме тому і вигравало у непростих поєдинках, вириваючи перемоги в ендшпілі.

Юрій Сьомін часів своєї першої появи в Динамо був вознесений майже до небес. Але ті, хто підняли його на руки, не помітили однієї важливої речі. По-перше, головним досягненням ЮрПалича в тій команді було повернення в колектив нормальної атмосфери. Саме на ній кияни виїхали в другому колі чемпіонату-2007/08, а в наступному сезоні добряче допоміг провал Шахтаря на старті. Ну і власна успішна гра (в сенсі результату), яка довела аж до півфіналу Кубку УЄФА. Але справа в тому, що на так званих морально-вольових далеко не заїдеш. Після ривка з болота на сушу треба обов'язково починати будівництво - тільки це гарантує успіх і надалі, причому на стабільній основі, а не по синусоїді. Цього у виконанні Сьоміна ми не побачили - в першу чергу через його повернення до Локомотиву.

Але тепер у нас є шанс переконатись у тому, чи не розучився цей тренер будувати команди. Літня селекція якраз і говорить про те, що прийшов час будувати, а не рятувати. Втім, і рятувати в другому "пришесті" у Сьоміна вийшло, відверто кажучи, поганенько... Звісно, футбол - це гра, а у грі не діють аж настільки чіткі закони і правила, тут завжди є місце експромту, несподіванці, сенсації. Але все одно існує певний базис, певне підґрунтя, на яке спирається команда. У Динамо такого тренерського базису наразі не відчувається. Не відчувається головного - командної гри, без якої індивідуальні зусилля, хоч і суперхзірок, пса варті. Пригадайте легендарні перемоги Динамо над Барселоною - за іменами каталонці значно переважали киян, але у них не було того, чим була сильна та команда Лобановського. Не було гри. Як от зараз у Динамо. Якщо Сьомін-1 ставив, хоч і не дуже прийнятну і зрозумілу для уболівальників Динамо ("спартаківські стіночки"), та все ж таки чітку модель гри - то у Сьоміна-2 виходить якась еклектика. А на цьому серйозних результатів не доб'єшся.

Вчорашня поразка стала 19-ою у протистоянні команд за незалежних часів. Всього 4 перемоги відділяє Шахтар від Динамо у загальному заліку. Але головне не це. А те, що Динамо програє гірникам вже три гри поспіль. За 21 рік таке було лише раз - в травні-липні 2002-го, коли Динамо і Київ пережили втрату головної своєї зірки, Валерія Лобановського. Зрозуміло, яка атмосфера була в клубі, в команді, як психологічно важко було гравцям налаштовуватись на матчі. Більше - за будь-якого тренера - такої провальної серії у киян в Класичному не було. Дотепер.

І отут ми пригадуємо, що змінило ту ситуацію. Молодий амбіційний тренер, який - нехай це не прозвучить пафосно і банально - є частиною Динамо з дитячих літ. Можна багато говорити про "спадок Лобановського", але те, що Олексій Михайличенко уже в останні роки роботи ВВЛа всерйоз займався командними справами, прикладними і практичними, тобто нехай і під керівництвом метра, але займався побудовою командної гри. І свідченням успішності його роботи були два поспіль чемпіонства - останній раз, коли Динамо вигравало більше одного чемпіоната поспіль, між іншим. А помилку в його звільненні вже визнав і Ігор Суркіс, якому тоді здавалось, що поразка в кваліфікації Ліги Чемпіонів - це кінець світу. Пройшло 8 років - і вже навіть невихід з групи Ліги Європи прощається головному тренеру Динамо...

Так, у Михайличенка не вийшло із національною збірною. Є багато об'єктивних і суб'єктивних причин - але про них ми не будемо говорити. Просто тому, що робота в збірній і клубі - це зовсім різні речі. Є маса тому прикладів, тож ми не будемо заглиблюватись в ці нюанси, просто відзначимо собі непоказовість того досвіду Михайличенка.

ООМ зараз в Динамо - тому до його персони і прикута така увага. Я не хочу сказати, що от прямо зараз треба все кинути і міняти Сьоміна на Михайличенка. Можливо, взагалі непотрібно розглядати той досвід в контексті конкретної персони - але як модель, як шаблон, необхідно використати обов'язково. Молодий тренер, що ставить команді гру - це, можливо, не дасть моментальний результат (але не Динамо про нього зітхати, з її трьома срібними сезонами в чемпіонаті і двома сезонами без Ліги Чемпіонів), але в перспективі може принести серйозні дивіденди. І фінансові - на трансферах гравців - в тому числі.

А поки що Динамо вчергове програло Шахтарю - і на донецьких стадіонів серія з поразок досягла вже просто катастрофічного показника у вісім матчів. Добре, хоч вперше за 5 ігор забили на Донбас-Арені... І нема поки що кінця і краю цьому "бело-синему безмолвию". До речі, дві останні перемоги в Донецьку (квітень 2004-го та листопад 2005-го) Динамо здобуло під керівництвом молодих тренерів - Олексія Михайличенка та Анатолія Дем'яненка. Про першого ми вже згадали, другий же зараз тренує Волинь. Ви не бачили матч його команди з Металістом? Обов'язково передивіться. Рівень футболістів, звісно ж, нижчий за динамівський (хоча - на деяких позиціях я б віддав перевагу і волинякам), але гра, взаємодія у ниніщньої Волині на досить пристойному рівні. Sapienti sat.

Олександр Стрижук, uFootball.com.ua 




Редакція - info
Співробітництво та реклама - marketing
Техпідтримка - support
uFootball.com.ua (c) 2011 -Твій український футбол!
Всі права на опубліковані матеріали належать редакції сайту.
Використання контенту у будь-якому вигляді дозволяється
лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на uFootball.com.ua
Інвесторам Рекламодавцям